«Войовнича фракція» екстремістів, перебравшись на нову землю, паралельно з роботою на полі докладала багато зусиль до таємного збройного тренування і вчинила кілька бурхливих конфліктів з місцевим населенням. Один із них стосувався права користування водою річки, що протікала територією «Акебоно». З давніх-давен нею спільно розпоряджалися тамтешні селяни, але згодом комуна «Акебоно» заборонила заходити їм на свою територію. Спір тривав кілька років, а скарга, подана селянами проти обнесення цієї території колючим дротом, призвела до того, що кілька членів комуни їх побили. Поліція префектури Яманасі, отримавши наказ розслідувати трагічні наслідки інциденту, попрямувала до «Акебоно», щоб допитати протилежну сторону. І там несподівано виникла збройна сутичка.

Коли після завзятого бою в горах комуна «Акебоно» фактично перестала існувати, комуна «Сакіґакі» через певний час оприлюднила офіційну заяву. Молодий вродливий речник секти в діловому костюмі прочитав її на прес-конференції для журналістів. Суть її була чіткою. Мовляв, хоча в минулому між «Акебоно» та «Сакіґакі» були якісь зв'язки, то в даний момент їх немає зовсім. Після розколу їхні стосунки мали чисто діловий характер. Як громада, що самовіддано працює в сільському господарстві, дотримується законів і прагне мирного духовного життя, «Сакіґакі» розійшлася з «Акебоно» гладко, без скандалу, коли дійшла висновку про неможливість співпраці з «войовничою фракцією», яка не відмовляється від радикальних революційних ідей. Після того «Сакіґакі», ставши релігійною організацією, отримала ліцензію юридичної особи. Мовляв, той кривавий інцидент — велике нещастя, і комуна висловлює глибоке співчуття сім'ям загиблих поліціантів. Бо вона ніяким чином до нього не причетна. Однак те, що «Сакіґакі» породила «Акебоно», — незаперечний факт, а тому для усунення зайвого непорозуміння вона погодиться на будь-яке розслідування державних органів, якщо в ньому виникне потреба. Як відкритій для громадськості релігійній організації, «Сакіґакі» нема чого приховувати. І якщо якась інформація потребуватиме розкриття, то, мовляв, комуна, по змозі, готова пристати на таку вимогу.

Через кілька днів, ніби відповідаючи на цю заяву, поліція префектури Яманасі з наказом про розслідування в руках прибула на ферму і впродовж цілого дня, обходячи широку територію, ретельно перевірила приміщення та документи. Допитала кількох членів керівництва. Поліція підозрювала, що «Сакіґакі», незважаючи на зовнішній розрив з «Акебоно», все ще підтримувала зв'язок з цією «войовничою фракцією» і паралельно брала участь у її діяльності. А проте доказів чогось подібного не знайшла. Розслідувальна комісія побачила тільки дерев'яні будиночки для виконання суворої аскетичної практики, розкидані тут і там у прекрасному змішаному лісі й з'єднані між собою звивистими доріжками, у яких багато людей в аскетичному одязі віддавалися медитації й молитвам. Поряд із цим вірні обробляли землю. Комісія, помітивши тільки сільськогосподарський реманент та різні механізми, не виявила нічого подібного до зброї, яка б указувала на застосування насильства в діяльності секти. Все було в чистоті й порядку: охайна їдальня, спальні й простий (але достатній) медичний пункт. У двоповерховій бібліотеці зберігалося чимало книжок із буддійськими священними текстами й про буддизм, а фахівці з питань релігії проводили наукові дослідження й робили переклади. Територія, зайнята сектою, скоріше мала вигляд затишного приватного університету. Розчарована поліція повернулася звідти майже з порожніми руками.

Ще через кілька днів до секти запросили репортерів газет і телебачення, але й вони побачили там загалом ту саму картину, що й поліція. Це не був звичний показний тур — навпаки, журналісти могли без жодного супроводу ходити залюбки по всій території, вільно розмовляти з будь-ким і все це описати. Однак для захисту приватного життя вірних ЗМІ зобов'язалися використовувати лише ті відеоматеріали й фотографії, на які отримали дозвіл секти. Кілька чоловік із керівництва в аскетичному одязі відповідали на запитання журналістів, які зібралися в просторій, для зборів, кімнаті, й розповіли про становлення секти, її віровчення і напрями діяльності. Говорили ввічливо й щиро. Без жодного пропагандистського присмаку, властивого релігійним організаціям. Вони здавалися скоріше службовцями високого рангу рекламного агентства, добре обізнаними із способами презентації проектів, а не керівниками секти. І лише одяглися вони по-іншому.

«Чіткого віровчення ми не маємо, — пояснювали вони. — Чогось схожого на кодифікований підручник нам не треба. Ми спираємося у своїй діяльності на дослідження раннього буддизму та його різноманітної аскетичної практики. Наша мета — завдяки такій конкретній практиці досягти не буквального, а динамічнішого релігійного пробудження. Можете вважати, що сукупний досвід спонтанного індивідуального пробудження лежить в основі нашого віровчення. Не віровчення веде до пробудження, а передусім індивідуальне пробудження природним, спонтанним чином врешті-решт народжує віровчення, що визначає наші закони. Це — основний наш курс. У цьому розумінні ми сильно відрізняємося від наявних релігій.

Що ж стосується фінансування нашої діяльності, то в наш час, як у більшості релігійних організацій, вони частково покриваються добровільними внесками вірних. Однак утриматися на них нелегко, а тому ми поставили собі за мету побудувати своє скромне життя на самодостатній основі, передусім вирощуючи сільськогосподарську продукцію. Задовольняючись тим, що є, ми стараємося досягти душевного спокою за допомогою очищення тіла й вдосконалення духу. Люди, які відчули марноту матеріалістичного суспільства, побудованого на суперництві, в пошуках іншої, глибшої системи координат одні за одними приєднуються до нас. Серед них немало таких, що здобули високу освіту, працювали як фахівці й займали помітне суспільне становище. Ми відмежувалися від так званої „новітньої релігії“. Наша релігійна організація не спрямовує своєї діяльності в такому напрямі, щоб узяти на себе страждання сучасних людей і, так би мовити, гамузом, швидко нагодувати їх „нескладними стравами“. Звісно, порятунок слабих — важлива справа, та, можливо, було б краще вважати нашу організацію чимось на зразок релігійної „аспірантури“, яка надає належну допомогу й приміщення високосвідомим людям, що намагаються себе порятувати.

Між „Акебоно“ й нами в певний момент з'явилася різка відмінність поглядів щодо напряму діяльності й навіть суперечність. Але внаслідок перемовин ми досягли мирної угоди й, відділившись одні від одних, пішли своєю дорогою. Вони по-своєму шукали свого чистого, аскетичного ідеалу, але в кінцевому підсумку це призвело до нещасного випадку, який можна назвати лише трагедією. Найголовніша причина, мабуть, у тому, що вони діяли надто догматично і втратили контакт із реальним суспільством. У зв'язку з цим ми глибоко відчули, що треба суворіше дисциплінуватись і водночас залишатися організацією, що відчинила вікна зовнішньому світові. Насильство не розв'язує жодних проблем. Ми просимо вас зрозуміти: наша організація нікому не нав'язує своєї віри. Ми не вербуємо послідовників і не нападаємо на інші релігії. Ми створюємо підходяще й ефективне колективне середовище для людей, які прагнуть духовного пробудження і вдосконалення».

Загалом усі працівники ЗМІ повернулися додому із доброзичливим ставленням до цієї секти. Усі її вірні, чоловіки й жінки, були стрункими й худорлявими, порівняно молодими (зрідка траплялись і літні люди), з гарними ясними очима. Говорили чемно, культурно. Здебільшого вірні секти не хотіли розповідати про своє минуле, але, здається, більшість із них здобула вищу освіту. Хоча поданий обід (начебто такий самий, який вірні споживали щодня) був невибагливим, але по-своєму смачним, оскільки його приготували із свіжих продуктів, вирощених на власній фермі.

От чому більшість ЗМІ назвали частину революційної групи, яка перейшла в «Акебоно» й неминуче відсіялася від «Сакіґакі», що рухалася в пошуках духовних цінностей, «чортовою дитиною». [41] У Японії 80-х років революційні ідеї, що ґрунтуються на марксизмі, стали старомодними, відсталими від життя. Приблизно після 1970 року молоді люди, які схилялися до радикальної політики, влаштувалися в різноманітні фірми й схрестили мечі на передовій лінії поля бою, що називається економікою, або, відсторонившись від шуму й суперництва в сучасному суспільстві, віддалися, кожен у своїй сфері, пошуку особистих цінностей. У всякому разі, суспільні тенденції різко перемінились і сезон популярності політики відійшов у далеке минуле. Випадок із «Акебоно» виявився дуже кривавою, нещасливою подією, але якщо спокійно дивитися в майбутнє, то був лише випадковим, невчасним епізодом, рідкісною примарою минулого. У ньому можна вбачати лише кінець певної епохи. Загалом у такому тоні писали газети. «Сакіґакі» зробила перспективний вибір у новому світі, а от «Акебоно» залишалася без майбутнього.